У проекті «Творці» T-invariant спільно з RASA (Russian-American Science Association) продовжує публікацію серії біографічних нарисів про вихідців з Російської імперії, які зробили значний внесок у світову науку та технології. Нарис присвячений астроному Олександру Висоцькому. Він народився в Москві, але більшість життя працював в обсерваторії Університету Вірджинії. Тут він склав перший каталог червоних карликів та експериментально підтвердив обертання нашої Галактики.
Сильний акцент
Професор Олександр Висоцький до кінця свого довгого життя говорив англійською мовою з сильним акцентом. Втім, серед американських астрономів це було не таким рідкісним явищем. Микола Бобровников, Георгій Гамов, Отто Струве — астрономи і астрофізики, вихідці з Російської імперії — працювали в багатьох американських університетах. Багато з них з дитинства знали французьку та німецьку, але не англійську. Йому доводилося вчитися вже у зрілому віці. Дружина Висоцького була американкою. Син став відомим американським математиком. Але і Висоцького прийняли в «Товариство ворона» — закритий клуб учених Університету Вірджинії. Щоправда, перед тим Висоцький пропрацював в обсерваторії університету 30 років. Висоцький залишив університет 65 років тому, але його сильний акцент все ще залишається: в Університеті Вірджинії щороку присуджують стипендію його імені найбільш здібним студентам-астрономам.
Астроном-поручик Олександр Висоцький
Олександр Миколайович Висоцький народився у Москві 23 травня 1888 року. Про його батьків та сім’ю ми нічого не знаємо. Можливо, він належав до однієї з п’яти гілок дворян Висоцьких, але до якої саме поки встановити не вдалося. Після закінчення гімназії хлопець вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. Там він опинився серед членів Московського гуртка любителів астрономії. На той час астрономія була престижним захопленням серед інтелектуалів — зацікавилися навіть брати-художники Аполлінарій та Віктор Васнецови, які теж перебували у цьому гуртку.
Члени гуртка мали у своєму розпорядженні відразу кілька добрих телескопів (рефракторів діаметром від 3 до 6 дюймів), подарованих приватними особами. У грудні 1909 року гуртківці першими у Москві сфотографували комету Галлея. Учасники доповідали про свої спостереження на засіданнях гуртка та навіть публікували результати в наукових журналах.
Висоцький одразу ж зарекомендував себе як захоплений молодий вчений і просвітитель: виступав із доповідями з астрономії (про будову Всесвіту), читав лекції в гуртку для робітників «Знання неба». Брав активну участь у обчисленнях таблиць для «Російського астрономічного календаря» і щорічника Російського астрономічного товариства. Разом з професором Костянтином Баєвим склав Атлас астрономічних картин, виданий у 1915 році.
1913 року Олександр Висоцький був зарахований до Миколаївської Головної астрономічної обсерваторії (нині Пулковської), де працював під керівництвом відомого астрометриста Сергія Костинського. Молодий учений одразу представив директору обсерваторії академіку Оскару Баклунду план спостереження рухів 700 подвійних зірок, розрахований на десять років. Але попрацювати в обсерваторії Висоцькому довелося лише два роки. Почалася Перша світова війна, і восени 1915 його мобілізували в армію.
Добре володіючи кількома мовами (зокрема французькою та німецькою), Висоцький став зв’язківцем-розвідником. Він займався перехопленням та розшифровуванням ворожих радіоповідомлень. Молодий чоловік успішно справлявся та отримав звання поручика. Радіостанція, на якій він працював, знаходилася всього за 10 км від Пулковської обсерваторії. Це дозволяло йому підтримувати зв’язок із колегами. Надія повернутися до астрономічної роботи після війни у науковця залишалася.
Але після приходу до влади більшовиків Висоцький вступив до армії Денікіна, і разом із її залишками емігрував до Константинополя.
З Константинополя до Вірджинії
З Константинополя Висоцький перебрався до Тунісу, де якийсь час викладав природничі науки іншим біженцям із Російської імперії. Однак далі йому посміхнулася доля. Стаття, що була опублікована в німецькому астрономічному журналі, допомогла науковцю отримати місце в Університеті Вірджинії США. Втім, не меншу роль відіграли зв’язки.
«Висоцький потрапив сюди завдяки Струве, — згадував його багаторічний колега і співавтор Піт ван де Камп. — Висоцький, як і багато вихідців із Росії, боровся з комуністами і залишився ні з чим. Білі програли, як усі ми знаємо. Про цих білих росіян певний час дбали, дали можливість здобути освіту, і Висоцький вів листування зі Струве. А Струве — з Мітчеллом. Мітчеллу була потрібна ще одна людина в обсерваторію. Мітчелл попросив Висоцького приїхати і той приїхав».
Добре відомий у наукових колах Отто Струве сам встиг пройти через поневіряння та розумів труднощі колег. Ім’я Струве було чудово відоме, він належав до уславленої сім’ї астрономів. Його прадід Василь Струве був одним із фундаторів зіркової астрономії та стояв біля витоків тієї самої Пулковської обсерваторії, яка фактично будувалася для нього та за його проектом. І дід, і батько, і дядько Отто Струве також були знаменитими астрономами. (Отто Струве ми плануємо приділити окремий нарис).
Отто Струве, як і Висоцький, воював у Білій армії, а згодом опинився в Константинополі без роботи та зрозумілих перспектив. Але він підтримував як ділові, так і близькі дружні відносини з багатьма колишніми співвітчизниками, які опинилися в еміграції до США та з американськими астрономами. Завдяки його особистим клопотанням багато молодих емігрантів отримали роботу. До них належав і Висоцький. Він почав працювати в Університеті Вірджинії у 1923 році.
Вченому пощастило подвійно: в Університеті Вірджинії в обсерваторії Маккорміка на той час був найбільший у США та другий за величиною у світі телескоп. Починаючи з 1914 року директор обсерваторії Семюел Мітчелл вів програму з вимірювання відстаней до прилеглих зірок. Величезний внесок у неї зробив і Олександр Висоцький разом зі своєю дружиною Еммою Вільямс-Висоцькою. Емма також була астрономом. Вона отримала докторський ступінь у Гарварді. Вони одружилися в 1929 році. Емма стала вірним другом та співавтором Висоцького на сорок із лишком років.
Котедж Висоцьких на території Університету Вірджинії, поряд із обсерваторією Маккорміка. Університет Вірджинії купив цей будинок у шістдесятих роках. Картина Едварда Томаса.
Червоні карлики та обертання Галактики
Олександр і Емма Висоцькі разом з колегами склали каталог близьких до Сонця червоних карликів — тьмяних і холодних зірок. 10-дюймовий рефрактор, подарований університету Вашингтонським інститутом Карнегі, добре підійшов для такого аналізу. На нього було встановлено об’єктивну призму, яка дозволяла одночасно знімати спектри всіх зірок на одній фотографії. Спектри дозволили Висоцькому та його колегам класифікувати зірки відповідно до температури поверхні та гравітації. Їм удалося ідентифікувати десятки тисяч червоних карликів. Цей каталог не втратив свого значення й досі.
У 1926-1927 роках шведський астроном Бертіль Ліндблад і голландський астроном Ян Хендрік Оорт висловили припущення, що вся наша Галактика обертається. Але їх дослідження було підтверджено лише спостереженнями за рухом найяскравіших зірок (переважно блакитних гігантів). А цього замало.
Олександр Висоцький та Пітер ван де Камп у 1930-ті роки звернули увагу на те, що фотографічний рух зірок залежить від їхнього спектрального класу. Фотографічний власний рух зірок визначається їх зміщенням щодо групи опорних зірок на фотознімках, зроблених у різний час. Але метод давав багато систематичних помилок, які виникали через різницю в яскравості та кольорі зірок, їх положення на пластині. Ці умови важко калібрувати, тому що на них впливають мінливі умови спостережень (у тому числі прозорість атмосфери).
Сторінка журналу Science News Letter від 18 травня 1935 р. з коротким викладом статті Висоцького та ван де Кампа про обертання Галактики.
Висоцький та ван де Камп оцінили дисперсію групових швидкостей червоних карликів. Це дозволило провести калібрування фотографічного руху. Внаслідок цього астрономи підтвердили обертання нашої Галактики, але вже не на окремих яскравих зірках, а на десятках тисяч червоних карликів. Науковці майже точно вирахували тривалість галактичного року, тобто час, за який Сонце здійснює повний оберт навколо центру Галактики, — близько 200 мільйонів років.
«Подібно ворону…»
Висоцький пропрацював в обсерваторії Маккорміка 35 років, перш ніж вийти у відставку у 1958 році. Він не втрачав зв’язку з батьківщиною і іноді надсилав статті для Російського астрономічного календаря, що видавався Нижегородським гуртком любителів фізики та астрономії. У цьому виданні у 1927-1934 роках було опубліковано три статті вченого. Він вів велике листування з радянськими колегами і стежив за їхньою роботою. З початку 1950-х Висоцький у співпраці з обсерваторією Гарвардського коледжу займався реферуванням статей із радянських астрономічних журналів. Науковець також складав інструкції до російських доповідей, представлених на американських та міжнародних конференціях.
Висоцького поважали в університеті не лише за його наукові нагороди. Він грав на скрипці в оркестрі обсерваторії. Оркестр очолював Піт ван де Камп, а Висоцький був у ньому першою скрипкою.
У 1953 році він був обраний членом «Товариства ворона», названого на честь одного з найвідоміших випускників університету — Едгара Аллана По. «Подібно до всеїдного ворона, який нишпорить у пошуках їжі, члени суспільства повинні займатися невпинним пошуком знань», — професор англійської літератури Чарльз Кент.
Після відходу Висоцького від справ його місце довго порожніло. Багато розпочатих ним програм не було кому продовжити, і вони були згорнуті. Помер Олександр Висоцький 31 грудня 1973 року у віці 85 років. Незабаром після цього в Університеті Вірджинії започаткували стипендію імені Висоцького, яка присуджується видатним студентам за роботи в галузі астрономії.
Про сина
Цікавою виявилася і доля сина Висоцьких – Віктора. Будучи математиком- програмістом, він був одним із перших творців комп’ютерних вірусів. У 1961 році, працюючи в Bell Telephone Labs, Віктор Висоцький винайшов гру з промовистою назвою «Дарвін». Програми, написані на асемблері (вони називалися «організмами»), у процесі гри мали витісняти «організми», завантажені іншим програмістом. Переможцем називався той, чиї «організми» змогли завдати шкоди чужим та вивести їх з ладу.
Пізніше принципи роботи та вихідники цієї гри послужили джерелом натхнення для кількох авторів перших комп’ютерних вірусів. Як, утім, і антивірусних програм. З роботою Віктора Висоцького пов’язані багато ідей операційної системи UNIX.
Список використаних джерел:
Родовід Висоцьких
Біографія Олександра Висоцького на сайті Університету Вірджинії (архівована копія)
Сайт «Товариства Ворона» (The Raven Society)
Проект «Усна історія». Бібліотека Нільса Бора. Розмова з Пітом ван де Кампом
Обертання Чумацького шляху показано для тьмяних зірок. Science News Letter, 13 травня 1935 року
Illustrious Immigrants. The Intellectual Migration from Europe, 1930-41. Laura Fermi. University of Chicago Press, Chicago, 1968
Балишев М. Отто Людвігович Струве, 1897-1963. М., 2008.
Російське зарубіжжя. Золота книга еміграції. Перша третина ХХ століття. М., 1997
Енциклопедичний біографічний словник. М., 1997
Історія комп’ютерних вірусів. Про Віктора Висоцького
Текст: АНТОН СОЛДАТОВ
Антон Солдатов 4.09.2023